КІНО У НАШОМУ ЖИТТІ
Чому має настільки сильний вплив, що ми здатні переглядати його знову і знову?
OVERTHINKING
Ми постійно щось обмірковуємо, ведемо діалог самі з собою, і це цілком нормально, адже наші думки постійно з нами.
Але буває так, що одна думка несподівано бере контроль над нами й ми не можемо від неї позбутися. Тоді ми надто довго зациклюємось на чомусь, аналізуємо щось протягом тривалого часу. Такий непорядок в голові пояснюється надмірною втомою та виснаженістю нервової системи.
Нам необхідно хоча б на годину-дві відірватися від подій за вікном або від стрічки новин.
Адже часом ми починаємо зосереджуватись на неприємних думках не тому, що втомилися, і саме тіло таким чином сигналізує про необхідність змінити спосіб життя. Це відбувається тому, що ми самі дозволяємо впускати в себе негатив, що виходить із різних джерел, який потім осідає в нас тяжким вантажем, погрожуючи психічному і фізичному здоров’ю.
Саме тому людині потрібно відпочивати або навпаки шукати нові враження, яскраві та незвичні емоції. Важливо вміти перемикати увагу з небажаних думок на приємні образи та конструктивні ідеї.
Для багатьох людей кіно є одним зі способів розважитись, відпочити, забути про повсякденні проблеми. Таким чином відбувається перемикання уваги, яке так необхідне у нашому шаленому темпі життя. Перегляд фільму дозволяє зануритися в інший світ, насолодитися історією та навіть помріяти.
"Чому кіно важливе? З моменту свого створення кіно тішило, вражало та бентежило аудиторію і продовжує робити це. Кіно продовжує давати глядачеві можливості спробувати життя інших. Що може впливати на нас, збагачувати нас, розширюючи світогляд цими зустрічами."
Кіно є важливою частиною нашого життя, оскільки воно дає нам можливість відчути різні емоції та пережити пригоди разом з героями. Крім того, кіно може надихати, навчати та відображати реальні проблеми нашого суспільства.
"Фільм може стати масштабним художнім світом, який у найповнішому вигляді відображає увесь спектр переживань і суть впізнаваного змісту життя."
Іноді все, що відбувається з тобою, здається цілком логічним і зрозумілим наслідком того, що ти робив раніше, і здається, що твоя доля повністю у твоїх руках, що ти тримаєш її під контролем. Проте переглянувши фільм, твоя картина світу може докорінно змінитись. Доторкаючись до досвіду минулого, ми можемо створити якусь уявну реальність, яка може відтворюватися в майбутньому.
Фільм – це те, що дозволяє нам зрозуміти культуру й людей. Сучасне суспільство стрімко крокує уперед, досягаючи все нових і нових результатів у своєму розвитку. Але все що відбувається, так чи інакше, вже було, але в іншому вигляді, адже все в природі циклічно, всі події у світі чергуються, змінюючи одна одну.
Кіно- і телефільмів сьогодні знімають більше, ніж будь-коли в історії, а стрімінгові сервіси дозволяють поглинати мистецтво в необмеженій кількості, не підводячись з дивану і лише одним натисканням кнопки.
Але після безрезультатного перегляду деякі люди, ймовірно, оберуть повторно подивитись своє улюблене, аніж ще 2 години витрачатимуть на пошуки.
NOSTALGIA
Певний фільм може наштовхнути нас на спогади пов'язані з переглядом у конкретний відрізок життя.
У найпростішому вигляді ностальгія — це спогади, плюс почуття, пов’язані з цими спогадами. Також ностальгія є двох видів. Відновлювальна ностальгія - це коли людина пробує повернутися до минулого і відчути те ж саме задоволення, яке вона відчувала раніше. Рефлексивна ностальгія - це коли людина думає про минуле і розуміє його значення для себе.
Відчуття минулого може викликати ностальгію та комфорт. Проведення часу у будь-якій з форм ностальгії, особливо у рефлексивній ностальгії, може творити чудеса з нашим мозком.
Ностальгія корисна для психічного здоров’я людини, тим що може допомогти протидіяти поточній самотності та тривозі. Дослідники також виявили, що ностальгія може посилити емпатію та почуття зв’язку між людьми. Плюс: може допомогти нам створити для себе краще майбутнє.
Я можу з нетерпінням чекати Різдво не через святкування чи зібрання, а тому, що знаю що будуть повтори "Сам удома" і що я знову порину в атмосферу американського Різдва у себе вдома.
Своєю чергою, моя мама ніколи не перемкне фільм "Три горішки для попелюшки", адже він їй навіює спогади дитинства, той час, коли вперше у її житті показали на телеекранах гарний, казковий фільм.
Але перегляд старих фільмів з роками може бути просто символічним ритуалом для багатьох людей. У кожного є своя індивідуальна історія, і те чи пов'язана з нею ностальгія, чи ні кожен може прямо зараз обдумати й вирішити для себе.
"Не саме минуле, а скоріше наше ставлення до минулого, вирішує все."
Але яка психологія стоїть за таким вибором?
ілюстрація Hokyoung Kim
ілюстрація Hokyoung Kim
"У рефлексивній ностальгії, саме той факт, що досвід відокремлений від сьогодення, і робить його джерелом задоволення. Подібно до улюбленого фільму чи книги, він має естетичну цілісність, що дозволяє нам насолоджуватися ним знову і знову, не відчуваючи набридливої невпевненості щодо того, як це вийде."
У більшості з нас є фільм, який ми дивилися сотні разів, але все ще любимо, або серіал чи телевізійне шоу, яке нам ніколи не набридне і ми готові передивлятися його знову і знову.
Але чому серед такої кількості нового ми витрачаємо так багато часу на історії, кінцівку яких ми вже знаємо?
Питання "чому люди роблять те саме знову і знову?" протягом століть захоплювало філософів, антропологів, економістів і психологів.
Повторення, як це не парадоксально, завжди є новим писав Серен К'єркегор — данський філософ і теолог, основоположник екзистенціалізму.
"Те, що повторюється, було, інакше воно не могло б повторитися, але сам факт того, що це було, перетворює повторення на щось нове."
Повторення, каже К’єркегор, не те саме, що пригадування: там, де спогад перебуває в полоні того, що воно втрачене (і може лише колись відчувати це як втрачене), повторення присвячене ідеальній репетиції минулого, переживанню всього свого життя як історія, яка вже була розказана. Повторний досвід, виявляється, завжди є чимось іншим, і в цьому, власне, його цінність для К'єркегора.
"Без категорії спогадів чи повторень усе життя зникає в порожній і несуттєвий шум."
Повторення, як писав французький філософ ХХ століття Жиль Дельоз у "Difference and Repetition", має як трагічні, так і комічні аспекти.
"Немає нічого більш жахливого і водночас смішного, ніж індивід, приречений на ту саму дію знову і знову. "
Але повторення, каже Жиль Дельоз, також є різновидом свободи.
"Без його регулярного оформлення та пунктуаційної наполегливості ми ніколи не змогли б відчути відмінність, насолодитися новим взагалі."
"У простому повторенні цокання годинника вже є можливість руху, оповіді (ми чуємо фактичне й безглузде «тік, тік» як «тік, так»: крихітна історія). У повторенні рими ми чуємо щось нове, заново відчуваємо слова вірша, настільки ж, наскільки ми вміємо їхню схожість. Усюди нібито рівномірне повторення позначається нестабільністю відмінностей: «сучасне життя таке, що, стикаючись із найбільш механічними, найбільш стереотипними повтореннями всередині та поза нами, ми нескінченно витягуємо з них маленькі відмінності, варіації та модифікації."
Енді Воргол — американський митець лемківського походження у "The philosophy of Andy Warhol : from A to B and back again" розповідає про свої спостереження за коханням, красою, славою, роботою та мистецтвом і обговорює безперервну гру та демонстрацію своїх численних фетишів.
"Мені подобається, щоб усе було однаково знову і знову... Бо чим більше ви подивіться на ту саму річ, чим більше зникає сенс, і тим краще й порожніше ви себе почуваєте."
Воргол у «від А до Б і назад» дивиться серіал, а потім з подивом виявляє, що повторення є несподіванкою:
"Фільм стає швидким, коли ти його дивишся, а потім, коли дивишся вдруге це йде дуже швидко. Якщо ви справді хочете страждати, підіть щось подивіться, а потім знову подивіться. Побачиш, що другий раз твоє страждання пройде швидше."
Можна зробити висновки, що повторення не є чимось поганим, а навпаки може допомогти переосмислити життя загалом. Адже з повторень складається наше життя. Повторення продовжує наш рух, підштовхує ще раз подивитись на очевидні речі, але вже під іншим кутом.
Науковий термін — "Ефект простого впливу" був відкритий Робертом Болеславом Зайонком, американським соціальним психологом.
Ефект простого впливу поширюється на кожну сферу життя людини, включаючи людей, речі, слова, картини та звуки. І увага, і пам'ять можуть його посилити. Люди не усвідомлюють, коли це впливає на рішення, і часто не усвідомлюють, що вони мають когнітивні упередження.
Повторний перегляд, перечитування або прослуховування чогось знову і знову змушує нас почуватися добре, тому що це неймовірно легко сприймати. А також люди люблять передбачуваність.
Mere Exposure Effect
Чим більше ми піддаємось чомусь, тим більше нам це подобається
- Це зменшує нашу невизначеність. Ми позитивніше ставимося до чогось знайомого, ніж до чогось нового (і потенційно небезпечного).
- Це полегшує розуміння та інтерпретацію. Мозок віддає перевагу шляху найменшому опору, а вибір речей, з якими ми більше знайомі, зменшує кількість зусиль, необхідних для обробки.
CRAZY ABOUT
"If I had known being insane was so much fun, I’d have gone crazy long ago."
Раніше я не розуміла людей які передивляються "Гарі Поттера". Це ж не цікаво, і нащо взагалі витрачати час! І я кажу не про те, що крутять по телевізору з року в рік і в тебе просто немає виходу, а про те, що ти обираєш свідомо.
Але я так думала лише до того моменту, коли я в прямому сенсі закохалась у серіал, як кажуть англійською "crazy about". Тоді я довго не могла відійти від думки що все закінчено, що я прожила цей період разом з героями та не розуміла що робити далі... адже я сміялась, плакала, переживала одночасно з героями. По суті, це було моїм другим життям, а зараз воно завершене.
Це було чи не вперше коли я відчула такий глибокий зв’язок з серіалом. І я навіть спеціально не пишу назву, адже його хочеться зберегти в таємниці, заховати, щоб він був тільки мій. Думаю багато з вас впізнають себе у таких моментах.
"This crazy world that looks like a lot of fun is also really stressful and crazy at times."
"Кожен, хто дивився захоплюючий фільм або читав захоплюючий роман, знає, що ми глибоко інвестуємо в досвід життя з цими персонажами. Ми схильні реагувати на них так, ніби вони справжні особи.Так само, як ми робимо це з друзями та родиною в реальному житті, у своїй свідомості ми підсвідомо заповнюємо деталі життя персонажів, яких бракує. Це може включати епізоди з їхнього минулого, те, про що вони думають або чим вони займалися, коли нас не було поруч, що лише посилює їхнє відчуття реальності. Водночас протягом фільму чи оповідання, ми можемо пізнати цих персонажів більше особисто, ніж ми знайомимося з деякими з наших близьких. Розповідь відкриває нам вікно в їхні думки, а історія дозволяє нам зазирнути в їхні найприватніші справи."
ESCAPISM
"Ми поглинаємося телешоу, ототожнюємо себе з героями та стаємо частиною їхнього світу та реальності...Це стає формою альтернативної реальності для нас самих і формою втечі в краще місце, можливо, у більш комфортне місце, а герої стають друзями, вони стають сім’єю, вони стають зв’язком із великим світом."
Коли ми дивимося телешоу чи фільм, ми переживаємо емоції разом з героями, ніби проживаючи разом життя. Ми відчуваємо психологічні ефекти, такі як ідентифікація, захоплення себе іншими та ефект близькості, які змушують нас співчувати цим персонажам і відчувати до них емоційну прив’язаність до такої міри, що іноді вони навіть можуть здаватися реальними.
Це може бути дуже захопливим і цікавим досвідом коли ми втомились від реальності та хочемо втекти в "інший світ", якомога далі від проблем, щоб ніхто не турбував.
Але це стає негативним досвідом тоді, коли таке занурення лякає саму людину, коли вона вбачає сенс життя лише у тому фільмі та проживає емоції тільки у фільмі, не відчуваючи нічого у реальному світі.
Я неодноразово натикалась на подібні відео та коментарі у соцмережах
Мій терапевт щойно сказав мені це: Люди які страждають від депресії та тривоги, як правило, переглядають одні і ті самі телевізійні шоу знову, тому що вони вже знають, що буде далі. Тому це створює відчуття безпеки, комфорту, і саме тому вони продовжують дивитися їх...
Тому мені захотілось розібратись у цій темі. І вже зараз на середині цієї історії, можу сказати що ми всі люди, і так чи інакше, хочемо щось відчувати.
У такому складному і заплутаному світі у нас не так багато приводів для радості. Тому кожен сам знаходить те, від чого отримує задоволення та відпочиває від буденності. Хтось займається спортом, чи йде прогулянку, іншим стає легше коли вони спілкуються з друзями та родиною, хтось знаходить спокій подорожуючи або слухаючи музику, багато хто просто занурюється в інший світ читаючи книгу або дивлячись фільми та серіали...
"Не будь на світі книг, я давно прийшов би у відчай ..."
Можна провести паралель з минулим та побачити, що у всіх людей були є і будуть одні й ті ж проблеми. Наприклад привертає до себе увагу німецький філософ-ірраціоналіст, відомий своїм вченням про безособову несвідому світову Волю та песимізмом.
"Є тільки одна вроджена помилка — це переконання, ніби ми народжені для щастя."
Вчення про волю А. Шопенгауера розкриває погляди філософа на світ і місце в ньому людини з життєвої позиції, що головним чинником в людині головною причиною всіх її дій і вчинків є воля.У першому томі книги "Світ як воля та уявлення" Шопенгауер використав слово воля як найзрозуміліший людський термін для позначення концепції, яку можна також передати такими словами як бажання, прагнення, потяг, зусилля та спонукання.
Саме через волю, через усе суще у собі, людина знаходить усі свої страждання. Прагнення більшого є тим, що спричиняє ці страждання. Шопенгауер відстоює думку, що тільки естетична насолода дозволяє на мить вирватися з пут волі.
Шопенгауер у 1815, другому з критичних п'яти років написання Die Welt als Wille und Vorstellung
Шопенгауер у 1815, другому з критичних п'яти років написання Die Welt als Wille und Vorstellung
Титульна сторінка видання 1844 року «Світ як воля та уявлення»
Титульна сторінка видання 1844 року «Світ як воля та уявлення»
Хіба не може природа нарешті себе розгадати?
Світ що представлений людині в його свідомості, є справжнім; наше життя схоже на сни. Життєві події та сновидіння за обраним виразом Шопенгауера - сторінки однієї книги, різниця тільки в тому, що ми читаємо її послідовно, чи просто гортаємо, заглядаючи чи туди, чи сюди.
"Життя - довге сновидіння."
Світ — це те, що він називає «Волею», тому що, так само як знати, як це бути собою зсередини (ви не просто бачите, як ваше тіло рухається, але знаєте, що таке хотіти цього тіла рухатися), решта світу має порівнянну внутрішню частину, і саме вона всередині пояснює все те прагнення, яке ми бачимо навколо нас, будь то рослини, що ростуть до сонця, тварини, що діють за інстинктом, або фізичні об’єкти, що дотримуються законів руху та сили тяжіння.
Воля — це незмінне прагнення буття. Поки вона існує, зберігається і Всесвіт. Шопенгауер наділяє її трьома головними властивостями: тотожністю, незмінністю, свободою. Хоч вона та усюдисуща, найбільш виразно воля виявляється в людині та в людській свідомості.
"Людина стає тією віссю, навколо якої обертається макро- і мікрокосмос, при цьому цінність характеризується шляхом співвідношення з людиною, а саме: добро це для неї чи зло."
Уся різноманітність світу за Шопенгауером — це виявлення волі. Будь-який рух волі прагне до утвердження, сперечаючись з іншим за матерію, простір та час. Звідси внутрішнє суперництво, безперервна війна між індивідами, бо мова йде про види в органічному царстві, і прояви природних сил в неорганічному світі. У сфері людських бажань мова також іде про виявлення волі, її безперервної, невтомленної, беззмістовної гри. Бажання людей нескінченні та ненаситні. Задоволення не має позитивного змісту, воно негативне. Людські страждання довічні, оскільки вони не є наслідком помилок, відхилення від карми, "хибою", а виразом сутності самої волі, самим позитивним станом світу.
"Світовій Волі притаманна "безглуздість". Вона позбавлена змісту і поводитися зовсім абсурдним чином. Світову Волю не цікавить не минуле, ні сучасне, ні майбутнє. А події історії, що відбуваються в часі та в просторі, позбавлені зв'язку і значення. Потік подій у часі - це барвиста зміна одних випадкових подій іншими, схожа на низку хмар на небі в вітряну погоду. Довічна турбота і постійна невпевненість пронизує усе що існує. Незадоволення і тривога ніколи не залишають людей в їх суєтних пошуках, сподіваннях і розчаруваннях."
На думку Шопенгауера, сутність всіх речей, таємниця світу і його рушійна сила зумовлюється волею до життя, бо воля постійно створює тільки саму себе і ця робота ніколи не може бути закінченою, бо незадоволеність, недосконалість – її природний стан. Воля до життя - вже за визначенням нещаслива воля.
Він вважав, що ця воля є безпосередньо пов’язана зі стражданням і песимізмом людини. Люди страждають або від того, що їхні бажання не виконуються, або від нудьги, коли бажання задовольняються. Звідси песимізм: людина повинна знати, що в житті її чекають тільки страждання. Інакше, якщо люди будуть змушені вірити, що вони народжені, щоб бути щасливими, вони почуватимуться обманутими.
У сучасному світі теорія песимізму як завжди актуальна. За Шопенгауером, марно шукати задоволень і щастя, які неможливо здійснити. У наш вік споживання людина не може ні задовольнити всі бажання, ні відмовитися від них; тому люди змушені страждати.
Артур Шопенгауер вважав, що мистецтво - це "відображення вічної ідеї, а не зовнішньої форми". Він також стверджував, що мистецтво може допомогти людині знайти вихід зі світу страждань та показати їй красу світу.
"Іншої дороги, крім мистецтва для пізнання світу ідей немає"
Тоді він писав про музику, поезію. Але для людини у сучасному світі не існує обмежень, кожен вбачає витвір мистецтва у різних речах, зараз кожен може захоплюватись абсолютно будь-чим.
Головне в мистецтві, для Шопенгауера, не форма, а пізнавальний зміст, який направлений на те, щоб зрозуміти сутність речей, з’єднатися з нею через почуття піднесеного.
Шопенгауер вважав, що для "підкорення" волі необхідно піднятися над нею.
Воля – це сила, завдяки якій виникають істоти, індивіди, що живуть в просторі та часі.
Сама воля не підкоряється законам простору і часу і не може бути пізнаною. Але її реальні виявлення інтелект спроможний сприймати.
Проте філософ пропонує зробити це досить незвичайним шляхом – через мистецтво.
Мистецтво дозволяє людині тимчасово сховатися від болю реального світу: естетичне споглядання дає змогу не сприймати світ як суто уявлення.
Таким чином мистецтво виходить за межі розуму. Споглядання мистецтва призупиняє дію волі, втішає нас і відриває від реальності. Воно відображає суть речей і допомагає відокремити нас від нашої волі.
Проте мистецтво лише на час допомагає приборкати волю.
ON REPET
Дивитись, слухати, читати те що нам подобається не можливо вічно, все колись закінчується. Музична добірка улюблених пісень закінчиться за годинку, серіал з 8 серій з вісім годин перегляду, а книгу на 300 сторінок можна читати як 3 дні, так і тиждень.
Але коли ми виснажені, ми, як правило, віддаємо перевагу перегляду улюбленому та вже знайомому, щоб не витрачати додаткову енергію на пошук нового, та ще й такого що може не сподобатись і ще більше зіпсувати настрій. Тому ми часто вдаємося до повторення дій, які раніше приносили задоволення. Акт повторення відіграє важливу роль у нашому житті, він може бути найкращим способом відпочити, приглушити негативні почуття і підбадьоритися у часи невизначеності.
Причина, чому ми не можемо натішитися цими повторами, навіть якщо бачили їх мільйон разів криється у нашій психіці.
Ніл Бертон — британський психіатр, філософ, письменник і педагог. Він є автором кількох книг, зокрема «Психіатрія», «Життя з шизофренією», «Значення божевілля», «Опануйте своїм розумом», «Рай і пекло: психологія емоцій» та «Гіперосуд: мислення за межами мислення», пояснює це явище так:
"Є багато речей, які ми зовсім не відчуваємо потреби переглядати або перечитувати, особливо у світі, в якому ми маємо доступ до практично безмежних розваг і культурних матеріалів. Речі, які ми дійсно змушені переглядати чи перечитувати, – це ті, які дають нам або комфорт, або перспективу"
Бертон каже, що у нашій прихильності до повторів немає нічого поганого, тому що немає нічого поганого в спогадах, якщо ви не ідеалізуєте або повністю живете минулим.
"Оскільки ми точно знаємо, що трапиться, ми відчуваємо це дивне відчуття, коли здається, що персонажі виконують наші команди."
Авторка книги "On Repeat" Елізабет Гельмут Маргуліс розглядає музику спираючись на різноманітні галузі, включаючи теорію музики, психолінгвістику, нейронауку та когнітивну психологію, щоб безпосередньо розглянути основні механізми сприйняття, пов’язані з повторенням.
Елізабет Маргуліс називає це явище «чарівною силою» і каже, що хоча все це в наших головах, задоволення від цього величезне, і воно може існувати лише завдяки повторюваному перегляду.
Прихильність до вигаданих телешоу має наукове пояснення.
"Цікаво те, що наш мозок насправді не влаштований розрізняти, реальні стосунки чи вигадані»...Тож ця дружба може принести багато реальних переваг."
Це може включати підвищення самооцінки, зменшення самотності та більше почуття причетності, каже вона. Хоча немає нічого поганого в тому, щоб відчувати емоції щодо вигаданих персонажів, Барнс має одне застереження:
"Ми повинні переконатися, що ми також відчуваємо таке ж співчуття до реальних людей, включаючи реальних людей, яких ми не знаємо. "
Також можна надто засмутитися через телешоу, особливо якщо у вас є інші проблеми з психічним здоров’ям. Смуток про вигадані події може бути надзвичайно інтенсивним, каже Барнс, але не повинен нависати над вами довше години або двох.
"Якщо через кілька днів або тижнів ви відчуваєте сум із цього приводу і це спричиняє реальні страждання, це може бути ознакою того, що ви, мабуть, занадто зацікавлені в тому, що відбувається."
В іншому випадку Барнс каже що невеликі драми мають місце бути.
"Якщо це не викликає у вас особистих страждань і не впливає на вашу здатність жити своїм життям, це, як правило, не розглядається як проблема."
І так, це може бути навіть добре для вас:
"Це правда, що відчуваючи речі, як хороші, так і погані, ми відчуваємо себе живими."
Ілюстрація Тари Пік
Ілюстрація Тари Пік
"Наш мозок ніколи не розвивався, щоб розрізняти людей, яких ми бачимо і чуємо через ЗМІ, від тих, кого ми бачимо і чуємо в реальному житті. Тому ми обробляємо та реагуємо на ці зустрічі однаково, що призводить до парасоціальних явищ у всіх їх формах"
Люди здатні реагувати на втрату парасоціальних стосунків, так само як вони реагують на втрату соціальних стосунків.
PARASOCIAL RELATIONSHIP
Психологи називають типи стосунків, які ми формуємо з вигаданими персонажами, парасоціальними або односпрямованими, тому що ми знаємо все про цих людей, але вони нічого не знають про нас.
Гейл С. Стівер у своїх працях на тему парасоціальних стосунків зі знаменитостями (1,2) каже:
"Може здатися дивним, що люди формують парасоціальні стосунки, незважаючи на відсутність взаємності, але важливо пам’ятати, що люди еволюційно налаштовані на встановлення соціальних зв’язків. Медіа є відносно недавньою подією в історії людства і ще не мали значного впливу на нашу еволюцію. Натомість соціальні характеристики, які ми розвинули, щоб гарантувати формування взаємостосунків, поширилися на використання медіа."
Користувачі медіа можуть налагоджувати парассоціальні стосунки зі знаменитостями, вигаданими персонажами, впливовими особами соціальних мереж, анімаційними персонажами та будь-якими іншими фігурами, з якими вони стикаються через засоби масової інформації, включаючи фільми, телевізійні шоу, подкасти, радіо ток-шоу або платформи соціальних мереж, як-от Twitter, Instagram або TikTok.
Парасоціальні контакти можуть призвести до парасоціальних стосунків, якщо особа справляє враження на медіакористувача, що змушує його думати про неї після взаємодії.
Подальші парасоціальні контакти можуть створити парасоціальні зв’язки, що може призвести до парасоціальної прихильності.
Крім того, користувач медіа може відчути парасоціальний розрив, якщо парасоціальний зв’язок припиняється, чи то через смерть медіафігури, через закінчення шоу чи серіалу фільмів, у якому вони з’являються, або через те, що медіакористувач вирішить, що більше не хоче приєднуватися до медіафасаду.
Кадр із різдвяної реклами McDonald's 2021 (Зображення: McDoanld's) У рекламі розповідається про молоду дівчину Матильду, яка зближується через різдвяні ритуали зі своїм уявним другом Іггі.
Кадр із різдвяної реклами McDonald's 2021 (Зображення: McDoanld's) У рекламі розповідається про молоду дівчину Матильду, яка зближується через різдвяні ритуали зі своїм уявним другом Іггі.
Парасоціальні стосунки — це унікальний, однобічний зв’язок, який індивід формує з медіа чи вигаданою персоною. Ці стосунки мають багато переваг, але вони можуть зайти занадто далеко, якщо людині бракує самосвідомості або розвивається одержимість.
Поки ви повністю не живете у вигаданому світі, можете контролювати свої емоції та "інший світ" не лякає вас самих — переживати різні емоції разом з фільмом та після його завершення є цілком нормальним.
Поговоріть з лікарем або психіатром, якщо ви відчуваєте, що нав’язливі думки заважають жити вашим власним життям або викликають страждання.
Ми всі різні та для кожного є своя причина, свій сенс який вкладаємо у перегляд того чи іншого фільму, серіалу, шоу.У фільмі може не бути дуже якісних спецефектів, загадкового сюжету, неперевершеної гри акторів… він просто вас зачепив. Фільм може не викликати залежності, надмірної прихильності до персонажів... він просто подобається.
"Кіно – це управління невимовним"
Ми рухаємось вперед, повторюємо помилки та вчимось на них, зупиняємось, встаємо, усвідомлюємо, розуміємо, осмислюємо та йдемо далі. А перегляд чогось лиш допомагає зрозуміти цей світ, подивитись у минуле чи в майбутнє. Кіно задовольняє одвічну потребу колективного несвідомого – потребу людей в спільних спогадах, ми можемо отримати відповідь на питання, яке турбувало нас раніше.
"Кіно – це розповідь про майбутнє, хоча історії, які ми розповідаємо, ґрунтуються на минулому."
FIX
Ми як ті годинники, у нас може сісти батарейка, ми можемо відставати на 2-3 хвилини чи навпаки спішити кудись, тікати від когось. Або просто ми зупинились, і нам потрібне перезавантаження. У складній ситуації ми можемо залишитись несправними годинниками або ж навпаки нам допоможуть зібрати усі детальки до купи та відремонтують.
"Світ — це божевільне, красиве, потворне, складне місце, і він постійно рухається від кризи до дивності, до краси, до дивацтва та до трагедії"
Built with Shorthand